новела XIII
Це була перша зустріч голів громад Сумщини і Львівщини на весні 22 року, коли було відбито першу навалу московської орди і була деокупована Сумщина…
З’явилась ідея створити громади-побратими Заходу і Сходу України і голови громад з’їхались у чарівне місті Стрий…
Перше спільне застілля, де вони сіли напроти. Голови громад Сумщини, які вперше після жахів, перших місяців війни, організації опору окупантам, руйнуванням, смертям, вирвались в іншу, мирну, реальність, розслабились та навіть намагались жартувати…
Львівські ґазди, чиї близькі гинули на фронтах війни, з недовірою і насторогою дивились на цих «східняків» з їх, як їм здавалося недолугими жартами і суржиком.
Слово взяв голова прикордонної громади Сумщини, який почав розповідати, про те, що пережила Сумщина, про героїчний опір окупантам, про те, що в єдності наша сила, але атмосфера недовіри не спадала….
Аж раптом у нього задзвонив телефон, він відбив…, телефонували ще і ще…
– Друзі, вибачте дзвонять військові, до речі командир загону Львівської бригади, яка на кордоні Сумщини в нашій громаді…
– Що? – спитав він, ввімкнувши гучномовець. – Російський гелік вдарив по нашим позиціям, горить лісосмуга, де наші хлопці військові – почувся стурбований голос військового.
– Так викликайте МНСників, пожежників…
– Не їдуть, пане Миколо, зона бойових дій… може ваші трактористи…?
Голова громади зателефонував
– Ігорю, що робите…?
– Так посівна ж, пашимо….
– Кидай, бери хлопців, бочки з водою, допоможіть військовим тушити пожежу.
Він продовжив розповідь, але буквально через декілька хвилин його знову перервав командир Львівського загону…
– Що ще?
– Пане Миколо, диверсійно-розвідувальна група ворога на броніке зайшла в село…
– Так ви ж військові, знищіть….
– А як я можу дати команду стріляти по селу, на це треба згода майже Ставки Верховного… може ваші трактористи…?
– Так погасили пожежу, їдемо пахати…!
– Ігорю, що робиш?
– Кидай, візьми хлопців, візьми зброю, допоможи військовим…!
Голова громади поклав слухавку.
– На чому я зупинився?
Була довга пауза! Львівські ґазди іншими очима дивилися на цих дивовижних «східняків» з їх хліборобами – воїнами… крига недовіри скресла…
Ми говорили про Єдність задля спільної Перемоги – відповів
старший з них, і підняв келих..
Слава Україні! Героям Слава! Разом до Перемоги!
